Європейські нормативи поводження з відходами: які зміни чекають Україну

Коли дивишся, як працює система поводження з відпрацьованими оливами у Європі, виникає відчуття чіткої організації. Там усе побудовано на прозорих правилах: хто випустив оливу на ринок — той відповідає за її збір і утилізацію. В Україні ж ми знаходимося у перехідному періоді: законодавчі основи вже прийняті, але до реальної практики ще доведеться пройти довгий шлях.

Як це виглядає у Європі

Європейський Союз ще у 2008 році ухвалив Директиву 2008/98/EC, яка визначила ієрархію поводження з відходами: від запобігання їх утворенню до регенерації, утилізації та остаточного видалення. Важливим стало і те, що мастила не можна просто зливати чи вивозити на полігон. У багатьох країнах ЄС діє принцип розширеної відповідальності виробника (EPR): виробники та імпортери мастил платять за організацію збору й утилізації.

У Німеччині ці кошти йдуть у спеціальні фонди, у Франції працює національне агентство COLLECTOIL, в Італії — CONOU.

Завдяки цьому до 80% зібраних мастил відправляються на регенерацію, а решта використовується як альтернативне паливо.

Українська ситуація: що вже зроблено

Починаючи з 2011 року в нашій країні приймалися окремі порядки поводження з різними видами відходів, затверджені окремими підзаконними актами Кабінету Міністрів України, зокрема Постанова КМУ № 1221 від 17 грудня 2012 року, яка регламентує поводження саме з відпрацьованими оливами. І хоча ці постанови КМУ відігравали важливу роль у регулюванні сфери управління відходами, їх дія була обмежена рамками окремих категорій, що залишало поза увагою цілісний підхід до управління всіма видами відходів.

У 2022 році Верховна рада України ухвалила Закон «Про управління відходами», який відображає європейські підходи. У ньому закладено:
– Розширену відповідальність виробника (РВВ);
– Можливість як створення власних систем збору/утилізації так і приєднання до колективних організацій (ОРВВ);
– заборона на неконтрольований злив та захоронення мастил;
– вимога ліцензування підприємств, що займаються утилізацією.

Проте є нюанс…

Закон визначив рамки, але механізми ще не працюють. Для РВВ потрібні підзаконні акти, фонди та реєстри. Станом на вересень 2025 року за нашими даними жодна організація РВВ у сфері мастил ще не створена, підзаконні документи перебувають на стадії розробки, бізнес поки діє у «підвішеному стані», не знаючи, які саме платежі та правила на нього чекатимуть.

Проблема відповідальності

Ще одне слабке місце — низький рівень відповідальності за порушення норм. Хоча закон прямо забороняє зливати чи спалювати мастила без контролю, штрафи за такі дії залишаються символічними. Для великих підприємств це часто дешевше, ніж дотримуватись усіх процедур. Це створює ризик: навіть після повної імплементації норм ЄС їхнє виконання може залишатися формальністю, доки система контролю і санкцій не стане реально дієвою.

Екологічний збір: які моделі обговорюються

Україна ще має визначитися, як саме працюватиме фінансування. Моделі, які зараз розглядаються:
1. Вбудований екологічний збір у ціну мастил (аналогічно до німецької системи).
2. Добровільні/обов’язкові внески у колективні організації РВВ.
3. Власна система збору — коли компанія сама будує мережу для повернення мастил, що передбачає або самостійне збирання та переробку чи утилізацію, для чого будуть потрібне устаткування та отримання дозволу на переробку і ліцензії, або укладення договору з компанією, що вже має виробничі потужності, дозвіл та  ліцензію на управління відходами, наприклад такою як наша компанія Екоінтел.

Що ще попереду

– Запуск реєстрів відходів і контроль за кожною тонною мастил.
– Розвиток регенераційних потужностей, яких наразі недостатньо.
– Реальне функціонування організацій розширеної відповідальності виробників.
– Посилення відповідальності за «сірий ринок» та порушення норм законодавства

Висновок

Україна зробила важливий крок — привела законодавство у відповідність до норм ЄС. Але поки що ми перебуваємо у фазі очікування: закон є, а механізмів немає. У найближчі роки, з появою організацій РВВ і впровадженням системи екологічного збору, ми зможемо побачити перехід від хаотичного ринку до цивілізованої європейської моделі.