Розширена відповідальність виробника для відпрацьованих мастильних олив в Україні: міжнародний досвід, можливі моделі та оптимальний шлях впровадження

Вступ

Україна поступово переходить до європейської системи управління відходами. Після набуття чинності Законом України «Про управління відходами» одним із наступних кроків має стати впровадження механізмів розширеної відповідальності виробника (РВВ, EPR – Extended Producer Responsibility) для окремих потоків відходів.

Серед таких потоків особливе місце займають відпрацьовані мастильні оливи. На відміну від упаковки чи побутової техніки, відпрацьована олива є не лише відходом, а й цінною вторинною сировиною для виробництва регенерованих базових олив (RRBO – Re-Refined Base Oils). Саме тому вибір моделі РВВ для цієї галузі матиме значний вплив як на екологію, так і на економіку країни.

У світі вже існує кілька успішних моделей управління відпрацьованими оливами. Україна має можливість врахувати цей досвід і створити систему, яка буде не лише відповідати вимогам ЄС, а й працюватиме в умовах українських економічних та соціальних реалій.

Чому відпрацьовані оливи потребують окремого підходу

Відпрацьовані мастильні оливи належать до небезпечних відходів. Один літр відпрацьованої оливи здатний забруднити тисячі літрів води або значні площі ґрунту.

Водночас відпрацьована олива має високу ресурсну цінність. Сучасні технології регенерації дозволяють отримувати базові оливи групи I, II і навіть окремі компоненти, придатні для виробництва нових мастильних матеріалів.

Саме тому в Європейському Союзі діє принцип:

Регенерація повинна мати пріоритет перед спалюванням та іншими способами утилізації.

Міжнародний досвід

Італія: модель CONOU

Найуспішнішою системою у світі сьогодні вважається італійський консорціум CONOU.

Основні особливості:

• централізоване управління потоком відпрацьованих олив;
• фінансування за рахунок внесків виробників та імпортерів;
• мережа ліцензованих збирачів;
• пріоритет регенерації;
• єдина система звітності та контролю.

За останні роки Італія стабільно збирає практично весь доступний для збору обсяг відпрацьованих олив, а близько 98% зібраних олив спрямовується на регенерацію.

Переваги:

• висока ефективність;
• мінімізація нелегального ринку;
• максимальна циркулярність.

Недоліки:

• висока централізація;
• складність запуску в країнах зі слабшим інституційним середовищем.

Франція: модель EPR через екоорганізацію

Франція нещодавно впровадила систему Cyclevia.

Особливості:

• виробники та імпортери фінансують систему через внески;
• функціонує спеціалізована організація відповідальності виробників;
• збір і логістика здійснюються через мережу операторів;
• велика увага приділяється цифровій звітності.

Переваги:

• відносно швидке впровадження;
• зрозуміла структура фінансування;
• висока прозорість.

Недоліки:

• система ще молода;
• показники ефективності ще формуються.

Німеччина: модель жорсткого регулювання

У Німеччині основний акцент зроблено на законодавчому контролі.

Ключові елементи:

• обов’язковий окремий збір;
• заборона змішування різних потоків;
• сувора простежуваність;
• пріоритет регенерації.

Переваги:

• висока якість зібраної сировини;
• низький рівень зловживань.

Недоліки:

• значне адміністративне навантаження.

Можливі моделі для України

Варіант 1. Індивідуальна відповідальність кожного виробника

Кожен імпортер або виробник самостійно організовує збір та утилізацію відпрацьованих олив.

На перший погляд це виглядає логічно, але на практиці створює серйозні проблеми:

• дублювання інфраструктури;
• високі адміністративні витрати;
• неможливість контролювати походження відпрацьованих олив;
• нерівні умови для великих і малих компаній.

Для України ця модель практично непридатна.

Варіант 2. Конкуренція кількох ОРВВ

У країні створюється декілька організацій розширеної відповідальності виробників.

Переваги:

• конкуренція;
• потенційно нижчі внески.

Недоліки:

• боротьба за найбільш вигідні потоки;
• дублювання логістики;
• ризик демпінгу;
• складність державного контролю.

Для ринку відпрацьованих олив ця модель часто призводить до так званого cherry-picking, коли оператори працюють лише з найбільш цінними відходами.

Варіант 3. Регіональні ОРВВ

Країна поділяється на декілька регіонів.

Наприклад:

• Західна Україна;
• Центральна Україна;
• Південна Україна;
• Східна Україна.

У кожному регіоні працює одна уповноважена ОРВВ.

Переваги:

• зниження логістичних витрат;
• близькість до джерел утворення відходів;
• можливість враховувати особливості регіону.

Недоліки:

• необхідність координації між регіонами;
• різний рівень економічного розвитку областей.

Саме ця модель може бути найбільш цікавою для України.

Варіант 4. Єдина національна ОРВВ

Аналог італійського CONOU.

Переваги:

• максимальна прозорість;
• єдиний стандарт роботи;
• централізований контроль.

Недоліки:

• високі ризики монополізації;
• політичні ризики;
• складність запуску в умовах української бюрократичної системи.

Яка модель є найбільш реалістичною для України

З точки зору теорії найефективнішою є італійська модель CONOU.

Проте для сучасної України важливо враховувати:

• воєнний стан;
• нерівномірний економічний розвиток регіонів;
• обмежені ресурси державного контролю;
• історично високий рівень тіньового ринку відходів;
• недовіру бізнесу до централізованих монопольних структур.

Саме тому пряме копіювання CONOU навряд чи буде успішним.

Оптимальна модель для України

Найбільш ефективним та реалістичним виглядає гібридний підхід:

Центральні правила + регіональні ОРВВ

Держава забезпечує:

• єдиний реєстр виробників та імпортерів;
• єдину цифрову систему простежуваності;
• єдині цільові показники збору;
• акредитацію ОРВВ;
• державний нагляд.

Регіональні ОРВВ забезпечують:

• збір внесків;
• роботу зі збирачами;
• логістику;
• контроль якості відпрацьованих олив;
• передачу на регенерацію.

Як повинні розподілятися зібрані оливи

Найбільш справедливим є принцип колективного пулу.

Усі зібрані відпрацьовані оливи формують єдиний ресурсний потік.

Виробники не отримують назад «свої» фізичні оливи.

Натомість вони отримують:

• залік виконання зобов’язань;
• сертифікати виконання EPR;
• частку екологічних результатів;
• частку економічної вигоди через зменшення внесків.

Саме так працюють найуспішніші європейські системи.

Що необхідно для успішного запуску

Для ефективного функціонування системи Україні необхідно:

1. Прийняти спеціальний закон про відпрацьовані мастильні оливи.
2. Закріпити пріоритет регенерації над спалюванням.
3. Створити електронну систему відстеження руху відходів.
4. Встановити цільові показники збору.
5. Впровадити прозорий аудит ОРВВ.
6. Створити економічні стимули для розвитку регенераційних потужностей.

Висновок

Україна має унікальну можливість створити сучасну систему управління відпрацьованими мастильними оливами без повторення помилок інших країн.

Італійська модель CONOU демонструє найкращі результати у світі, однак її повне копіювання може бути надто складним для українських реалій.

Найбільш збалансованим рішенням виглядає модель регіональних ОРВВ, що працюють за єдиними національними правилами та використовують централізовану цифрову систему обліку.

Така система дозволить одночасно забезпечити контроль, прозорість, економічну ефективність та поступовий розвиток ринку регенерації відпрацьованих олив в Україні.

Якщо законодавство буде побудоване саме за таким принципом, Україна матиме шанс не просто імплементувати європейські вимоги, а створити одну з найбільш сучасних та практичних систем EPR для відпрацьованих мастильних олив у Східній Європі.