Що робити з відпрацьованими мастилами: найактуальніші методи переробки та утилізації

Потреба утилізації відпрацьованих олив та інших нафтопродуктів виникла відносно давно – близько ста років тому. Спочатку застаріла олива просто спалювалася, в першу чергу, заради отримання тепла. Важливо розуміти, що цей спосіб утилізації не є безпечним, він погіршує екологічну ситуацію, бо в продуктах згоряння наявні шкідливі речовини. Особливо зараз, коли джерела відпрацьованих мастил скрізь: від приватних транспортних засобів до величезних промислових заводів та установ, а оливи все більш токсичні завдяки великій кількості присадок. Наразі такий метод (спалювання) допускається лише при наявності необхідного обладнання, дозволів та сертифікатів, але про це – далі.

Поняття «відпрацьовані оливи», згідно чинного Законодавства, включає в себе гідравлічні, моторні, трансмісійні та інші мастила, гальмівні та інші рідини для ізоляції і теплопередачі, які стали непридатними для використання, для якого вони спочатку призначалися. Процес перетворення оливи в непридатну до експлуатації досить простий – при роботі мастила у двигунах внутрішнього згоряння утворюються продукти окиснення (нагари, лаки, смолисті сполуки). Щоб ці сполуки не випадали в осад, до складу оливи додають присадки, які утримують продукти окиснення моторної оливи в колоїдному стані. А коли присадки вичерпані – цей «бруд» випадає в осад і спричиняє знос двигуна. Тому в процесі активної роботи нафтові оливи змінюють свої властивості, більш їх використовувати за прямим призначенням не можна. Так олива старіє, або, як ще кажуть, амортизується. Найбільше мастило забруднюють вода (розчинена або у вигляді емульсії), продукти окиснення, термічного розкладу, механічні домішки, розрідження паливом.

Чим більше різних присадок – тим токсичніша та небезпечніша для навколишнього середовища відпрацьована олива. Такий продукт відноситься до категорії небезпечних відходів, які становлять загрозу для екології та потребують особливого поводження й наявності у суб’єкта господарювання Ліцензії на право провадження господарської діяльності у сфері роботи з небезпечними відходами.

Чого обов’язково треба запобігти?

  • Потрапляння відпрацьованих олив у поверхневі та підземні води, ґрунти, а також у каналізаційні системи та в контейнери для збирання побутових відходів;
  • Здійснення будь-яких операцій поводження з відпрацьованими мастилами, які можуть призвести до викидів забруднюючих речовин в атмосферу;
  • Захоронення, а також змішування відпрацювання з паливом, охолоджуючими та гальмівними рідинами, розчинниками та іншими подібними речовинами;
  • Спалювання відпрацьованих олив без наявності Ліцензії.

Можна виділити декілька обов’язкових правил збору відпрацювання: окремі агрегати та види мастила – окремі спеціальні герметичні ємності (наприклад, моторна та гідравлічна оливи – окремо), заміну оливи робити тільки у призначених для цього місцях, поверхню під тару ізолювати (як мінімум, застелити товстою ганчіркою). Обов’язково необхідно уникати розлиття мастила, а якщо таке сталося – засипати це місце піском. Це надважливо, бо використана олива, потрапляючи до ґрунту, повністю знищує рослинність, а змиваючись дощами в водойми, покриває їх поверхню плівкою з емульсійних часток й осідає на дно. Це перешкоджає аерації води, отруює її склад, викликає дефіцит кисню й негативно впливає на екосистему загалом.

Далі оливи відправляються, до компаній, що займаються утилізацією та переробкою таких відходів, і, найважливіше, мають на це Ліцензію. То в чому різниця між переробкою і утилізацією?

Під час процесу переробки оливи змінюється форма, властивості або склад сировини з метою отримання нового продукту. Це підготовчий етап для здійснення подальших операцій – утилізації чи видалення відпрацювання. А от утилізація – це операції, в результаті яких відходи починають приносити користь. Сюди можна віднести очистку та повторне вживання олив, їх використання в якості палива або засобу вироблення енергії. Основними способами утилізації є спалювання очищених мастил, проведення термічного розкладу для отримання компонентів бензину, дизелю або бітуму для облаштування дорожнього покриття, використання для технологічних потреб і регенерація для повторного використання. Останній пункт є одним з найбільш перспективних. Регенерація олив є економічно вигідною, бо дозволяє економити цінну нафтову сировину для отримання олив. Також цей спосіб кращий для екології, бо дозволяє зменшити об’єми оливи, яку необхідно утилізувати.

Є два напрямки регенерації моторної оливи – відновлення початкових властивостей і якостей, та одержання базових олив. В першому випадку відновлюються встановлені показники мастила, в другому – очищуються забруднення і вилучаються присадки. Методів регенерації існує велика кількість: до фізичних відносяться відстоювання, фільтрація, промивання, до фізико-хімічних – коагуляція та адсорбція, до хімічних – очищення сірчаною кислотою та лугами. Найчастіше, особливо в промислових масштабах, ці методи комбінуються для досягнення найбільшої ефективності. У багатьох країнах надається перевага збору відпрацьованих мастильних матеріалів роздільно за марками. Це забезпечує ефективність регенерації та зменшує кількість відходів.

Найчастіше у світі використовується метод з використанням сульфатної кислоти (процеси фірм “Mattus/Garap” (Франція),  “Meinken” (Німеччина), «Французького інституту нафти» (IFP) тощо) – близько 85% від всього об’єму вторинної переробки відпрацьованих олив. Переваг цього методу багато, проте є й недолік – утворення кислих гудронів, які не підлягають подальшому застосуванню і шкодять довкіллю.

На другому місці – метод адсорбційного очищення, найбільш частотний для підприємств США. Його суть полягає у відгонці води та паливних фракцій з очищенням контактним методом. В якості сорбентів виступають активовані глини.

Цікавим, але небезпечним є метод гідроочищення, коли від вуглеводнів відщеплюються молекули небажаних сірко-, азото-, кислото-, металовмістких радикалів, на їх місце приєднується атомарний водень. Цей процес доволі складний, він потребує специфічних навичок, кваліфікації та обладнання, й відбувається за надвисоких температур.

Спеціалісти галузі покладають надії на поки що не дуже розповсюджений метод тонкоплівкового випаровування. Роторні тонкоплівкові випарники виробництва “Luwa” (Швейцарія) и “Enviroupur” (США) дозволяють переганяти до 90% відпрацьованої оливи з мінімальними енергозатратами. Забруднюючі речовини перетворюються в бітум, який успішно використовується в якості матеріалу для будівництва.

Україна споживає близько 300 000 т/рік свіжих олив. Офіційні джерела говорять про те, що з цього об’єму для переробки збирається лише половина. Нам доступний величезний сировинний ресурс, який, на жаль, скидається в навколишнє природнє середовище і перетворюється на загрозу довкіллю. Тому, давайте розвивати наукову діяльність в цій сфері, залучати інвесторів, збирати і зберігати (встановлений термін до 1-го року, без наявності Ліцензії) відпрацьовані оливи згідно правил, і наведемо чистоту та порядок, збудуємо чисту та екологічну країну разом.

Ніхто не зробить це за нас – почнімо з себе!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

eighteen − 16 =